Німці в Україні
Історія німців України. Аудіолекції Ельвіри Плеської
Понад 2200 років долі німців пов’язані з українською землею.
Цей довгий і драматичний шлях розпочався в III – I століттях до нашої ери, коли германське племінне об’єднання бастарнів розселилося на території від пониззя Дунаю та поміж Дніпром і Дністром.
На рубежі II–III століть на українських землях з’явилося германське плем’я готів. Вони створили тут одне із перших германських державних об’єднань під назвою «Готське королівство».
Саме на українських землях германські варвари-язичники стали християнами. Видатний просвітитель єпископ Ульфила створив готську писемність і переклав у 341-348 роках Біблію готською мовою.
Переселення німецьких ремісників, торгівців, селян у Західну Україну тривало впродовж усього середньовіччя і мало відчутний вплив на господарське, соціально-політичне й культурне життя цього регіону.
На останні роки XVII ст. і початок XVIII ст. припадає перша спроба царського уряду заселити і освоїти північне узбережжя Азовського моря німецькими переселенцями-колоністами. Перешкодою стала російсько-турецька війна.
Значно вдалішою була переселенська діяльність імперського віце-канцлера, єпископа Бамберзького і Вюрцбурзького, графа Ф.-К.Шенборна та його послідовників. Починаючи від 1731 року, за спеціальними урядовими патентами вони перемістили в Закарпаття з Німеччини, Австрії, Богемії, Трансільванії та Галіції сотні німецьких колоністів.
Від 60-х років XVIII ст. і до початку Першої світової війни в Україні було створено понад 2000 населених пунктів з переважно німецьким населенням.
У період Першої світової війни політика царського уряду обернулась масовими репресіями проти німецького населення Російської імперії. Понад 400 тисяч німців із прифронтових районів були насильницьки виселені на схід країни. Повернутися в Україну вони змогли тільки починаючи з 1918 року.
Від 1924 року в районах компактного проживання німецького населення в Україні почалося створення німецьких сільських і селищних рад, кількість яких до 1931 року досягла 252. В Україні було створено 7 німецьких районів.
У 1929-1930 навчальному році в Україні працювали 628 німецьких шкіл, де вчилися 35 075 дітей. 89,3% німецьких школярів отримували освіту рідною мовою.
У період колективізації, за рішенням радянського уряду від 27 березня 1929 року, зазнали розкуркулення й виселення з України тисячі німецьких сімей. Насильницька експропріація продуктів харчування у селян привела до масового голоду в Україні, в тому числі й у німецьких селах.
Великий терор 30-х років в Україні не обійшов і німецьке населення. 93% із тисяч арештованих були винесені смертні вироки. За постановою ЦК КП(б) від 10 квітня 1938 року всі німецькі школи в Україні були перетворені на українсько- і російськомовні. За постановою ЦК КП(б)У від 5 березня 1939 року були ліквідовані німецькі райони і сільради.
У роки Другої світової війни понад 450 тисяч німців України були депортовані у східні райони СРСР. Кожен третій із них помер від голоду, хвороб і непосильної каторжної роботи під час депортації, в робочих колонах НКВС і на спецпоселеннях.
Адміністративна заборона на повернення в Україну була знята для німців тільки 3 листопада 1972 року. До 1991 року в Україну повернулось понад 38 тисяч німців, що заледве складало 5% від їх довоєнної кількості.
За останнім переписом населення 2001 року, німецька громада нараховує на той час 33 тисячі осіб. Найчисленніші групи німців проживають у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській і Одеській областях та АР Крим.
