«Німецька спадщина»: підсумки спеціальної номінації 2023 року

Представляємо переможців спеціальної номінації «Німецька спадщина» у межах української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки», яка вперше відбулася 2023 року за підтримки Ради німців України (РНУ).

У межах спецномінації завантажено майже 700 світлин, які зображують 137 об’єктів, з яких 104 — без статусу об’єкта культурної спадщини (пам’ятки), тобто не охороняються державою. На цих знімках представлені 12 регіонів України. 27 учасників та учасниць завантажили роботи. Усього у списках спецномінації «Німецька спадщина» є 226 об’єктів, із них 150 — не охороняються державою.

Для підготовки номінації ми започаткували реєстр об’єктів німецької культурної спадщини України, який можна переглянути за посиланням german.wlm.photo.

До журі спеціальної номінації ввійшли (абетково):

Д-р Альфред Айсфельд (Dr. Alfred Eisfeld) — експерт з історії та культури німців у Російській імперії, Радянському Союзі та країнах СНД, а також автор численних наукових праць. Автор концепції і текстів мобільної виставки «Німці в Україні: історія і культура». Народився в 1951 році в селищі Ува, АРСР Удмуртія. Освіта: Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, д-р філософії, історик країн Східної та Південно-Східної Європи. Зараз працює в Інституті досліджень Німеччини та Східної Європи Ґеттінґенського дослідницького центру. Член низки наукових товариств. Основні теми дослідження: історія Росії та СРСР, національна політика СРСР, історія та культура німців Росії, України, СНД, цивільне населення під час Першої та Другої світових війн, німецько-радянські/російські відносини. Публікації: Німецькі колонії на Волзі 1917—1919 та Німецька імперія. Вісбаден, 1985; Російські німці. Мюнхен, 1992, 1999 (як співавтор); Історія та культура німців в Казахстані, 2017; Великий терор в Україні: Німецька операція 1937—1938 рр. (російською та німецькою мовами, 2017); Депортація німців України 1941—1946 рр. (2021). Мобільна виставка «Німці в Україні: історія і культура» 2016—2019 рр. Редактор та видавець збірок документів та зведених збірників тощо; статті в збірниках та наукових журналах Німеччини, Росії, України, Казахстану, Азербайджану. Науковий консультант (на волонтерських засадах) проєкту «Етнічна мозаїка України», який був підтриманий Українським культурним фондом у 2019 році. Нагороди: Лауреат премії землі Баден-Вюртемберг для діячів культури Російських німців (2001); Пам’ятна відзнака Національної Академії Наук України (2018), Знак пошани Союзу вигнанців (2022). Хобі: подорожі, фотографування.

Едвін Варкентін (Edwin Warkentin) — керівник відділу культури Музею історії культури російських німців в Детмольді, Північний Рейн-Вестфалія. Співавтор та співведучий подкасту «Steppenkinder», що розповідає про життя німців із пострадянського простору. В рамках проєкту він, як референт з питань культури німців, які мешкали на території колишньої Російської імперії, спільно з іншими учасниками веде розмови з гостями зі сфери науки, культури, політики та бізнесу, щоб розкрити особливості їхнього життя в умовах еміграції. Народився в 1981 році в Теміртау, Казахстан. Вивчав слов’янську філологію, історію Східної та Південно-Східної Європи і політологію в Мюнхенському університеті Людвіга—Максиміліана. В молоді роки працював у штаб-квартирі Goethe-Institut в Мюнхені як почесний співробітник, а пізніше, з 2011 до 2014 року, був консультантом Уповноваженого Федерального уряду у справах переселенців та національних меншин при Федеральному міністерстві внутрішніх справ Німеччини.

Володимир Лейсле — український громадський діяч німецького походження. З 2009 року очолює Раду німців України, де керує Програмою німецької урядової підтримки і захисту прав та інтересів німецької меншини в Україні. Співпрацює з відповідними відомствами української влади та комітетами Верховної Ради України для розробки законопроєктів щодо захисту прав та мов національних меншин, а також рекомендацій щодо реформи освіти та розвитку бізнесу. З 2009 року керував більш ніж 200 проєктами, що включали в себе різноманітні культурні заходи, освітні, соціальні проєкти та події для молоді. Серед цих проєктів багато ініціатив, пов’язаних зі збереженням історико-культурної спадщини національних меншин та її популяризацією для широкої громадськості у ЗМІ. Володимир також бере участь у видавничих проєктах, спрямованих на переклад навчальних посібників німецькою та англійською мовами для дітей та підлітків. Крім того, Володимир Лейсле був проєктним менеджером в компанії «Інвестиції в Україну», де співпрацював із Міністерством економічного розвитку та торгівлі України та Міністерством інфраструктури України в рамках різних програм та ініціатив. Надавав допомогу в міжнародному співробітництві, керував будівельними та інвестиційними проєктами. Починаючи з 2022 року, Володимир Лейсле є стипендіатом Інституту історії та культури німців у Північно-Східній Європі при Гамбурзькому університеті (Nordost-Institut) і проводить наукові дослідження з моніторингу реформи законодавства в Україні в галузі підтримки національних меншин.

Д-р Дмитро Мєшков (Dr. Dmytro Myeshkov) — історик, науковий співробітник Інституту історії та культури німців у Північно-Східній Європі при Гамбурзькому університеті (Nordost-Institut). У 1984—1991 рр. навчався на історичному факультеті Дніпропетровського університету, після закінчення навчання і до 1999 р. працював у Державному архіві Дніпропетровської області (остання посада – заступник директора). У 2005 р. захистив дисертацію на тему „Die Schwarzmeerdeutschen und ihre Welten, 1781–1871“ (Життєвий світ причорноморських німців 1781-1871) в Інституті культури та історії німців у Східній Європі в Університеті ім. Генріха Гейне в Дюссельдорфі (науковий керівник проф. Детлеф Брандес). Дисертація опублікована 2008 р., український переклад — 2017 р. У 2005—2010 рр. координував міжнародний науковий проєкт з підготовки енциклопедичного видання „Lexikon der Vertreibungen. Deportation, Zwangsaussiedlung und ethnische Säuberung im Europa des 20. Jahrhunderts“. Hg. D. Brandes, H. Sundhaussen, St. Troebst (науковий редактор лексикону; видавництво Böhlau 2010). У 2010—2015 рр. проводив дослідницькі проєкти в Університеті м. Фрайбург: з історії міграцій між селом та містом в післявоєнному Радянському Союзі, а також з історії повсякденних конфліктів в мультіетнічних спільнотах на українських теренах у ХІХ ст. У 2005, 2013—2018 рр. викладав в університетах Дюссельдорфа, Фрайбурга та Гамбурга. Остання монографія: Alltag im Spiegel von Konflikten: Die Deutschen und ihre Nachbarn im nördlichen Schwarzmeergebiet und in der südwestlichen Peripherie des Zarenreiches bis zum Ersten Weltkrieg. Wiesbaden: Harrassowitz Verlag 2020 (Veröffentlichungen des Nordost-Instituts; 26). Відзнаки: найкраща дисертація року (2006 р.), грант біржового комітету німецьких видавців на переклад дисертації „Geisteswissenschaften International“ (2013). Наукові інтереси: історія національних меншин в Російській імперії, історична демографія, міграції в Східній Європі ХІХ-ХХ ст., урбанізація в СРСР, її особливості та наслідки. Поточний дослідницький проєкт «Українські німці напередодні, під час і в перші роки після Другої світової війни». Живе і працює у Німеччині.

Крістел Штайґенберґер (Christel Steigenberger) — адміністраторка Вікісховища, редакторка Вікіпедії німецькою мовою. «Я почала редагувати німецьку Вікіпедію під обліковим записом Kritzolina в січні 2014 року. Невдовзі мене зацікавили можливості та шанси технічної сторони Вікіпедії та дуже захопили люди, які працюють над проєктами. Спочатку я здебільшого писала статті про поезію в німецькій Вікіпедії, але незабаром почала робити й інші речі. Зараз я найбільш активна у Вікісховищі, де також є адміністраторкою з 2023 року. З 2024 року я є частиною міжнародної команди “Вікі любить фольклор” (Wiki Loves Folklore). На Вікісховищі я також беру участь у роботі над “Якісними” (Quality images) та “Вибраними зображеннями” (Featured pictures). Я дуже рада й пишаюся тим, що додала 7 вибраних зображень до Вікісховища».

За оцінками журі виділено 21 роботу, які представляють об’єкти із шести регіонів України — Запорізька, Харківська, Дніпропетровська, Херсонська, Одеська області та Київ. Щоб ґрунтовно представити німецьку спадщину України, роботи-переможці погруповані у п’яти категоріях: «Житлова забудова», «Промислові будівлі», «Культові споруди», «Інші будівлі» та «Зруйновані війною». У ці категорії були розподілені фото, що за технічними вимогами та оцінками журі отримали найбільше балів.

Житлова забудова

Перше місце

Перше місце у категорії «Житлова забудова» за балами журі посіла робота із зображенням будинка Петера Д. Шульца у селі Долинське (Кронсталь та Нойостервік ) Запорізької області. Будинок не перебуває на обліку як офіційна пам’ятка. Автор — Олександр Мальон.

В онлайн-виданні книги Руді Фрізена «Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього» (наукове редагування українського тексту здійснила Наталія Венгер), згадується, що будинок звів Петер Шульц, син Дітріха Шульца, засновника фабрики «Д. Б. Шульц і Ербен», між 1912 та 1914 роками. На той час він керував самою фабрикою.

З детального опису у книзі відомо, що будинок «опалювався гарячою водою, мав водогін та туалети. Струм для освітлення приміщень виробляв фабричний паровий двигун. На першому поверсі розмістилися кухня, пральня та приміщення для слуг. На подвір’я виходила велика веранда. Другий поверх містив велику залу з балконом, що виходив на вулицю. Дім збудований з місцевої цегли й пишно прикрашений над вікнами, чергуються гостроверхі та пласкі арки. Аттик над другим поверхом має півкругле закінчення в центрі подібно до того, як і на будинку міської адміністрації (волості) в Хортиці. Позаду споруди розмістився невеликий, прикрашений цегляним орнаментом будиночок, де зберігали візки. Первинний черепичний дах замінено на шифер».

Тут розміщувалася сільська рада у 1940-х роках, потім він перейшов у власність колгоспу. На 1996 рік будинок був у незадовільному стані, постраждавши від пожежі.

Інша світлина Олександра Мальона дає уявлення про навколишнє середовище будинку. Світлини зроблені 16 жовтня 2021 року. Більше про самого автора фото можна прочитати в інтерв’ю.

Вид на будинок Петера Д. Шульца. Долинське, Запорізька область
Фото: © Олександр Мальон, CC BY 4.0

Друге місце

На другому місці за балами журі у житловій забудові опинилася серія світлин із зображенням старого німецького будинку у селі Райське (Штейнбах або хутір Якоба Завадського) Запорізької області. Автор — Костянтин Антонець. Світлини від 30 березня 2019 року.

Ця будівля розташована у західній частині села. Не охороняється як пам’ятка. Костянтин описав свою мотивацію взяти участь саме у цій спецномінації так: «Це [німецька спадщина] — невід’ємна частина нашої історії».

Третє місце

На третьому місці — фото із зображенням особняка (будинок архітектора Дітріха Тіссена) у Дніпрі по вулиці Фабра, 16. Автор — Юрій Петруняк. Будівля має статус пам’ятки архітектури місцевого значення (охоронний номер 112-Дп). Особняк належить до стилю модерн. Зведено його за проєктом самого Д. К. Тіссена у 1905 році. З 1912 по 1919 рік тут розміщувалася приватна клініка лікаря О. Г. Гербільського. Поруч, орієнтовно 1914 року, зведено чотирьохповерховий прибутковий будинок (Фабра, 14). Світлина зроблена 1 жовтня 2020 року.

Промислові будівлі

Перше місце

На першому місці у цій категорії — світлина із зображенням пивоварного заводу у Херсоні по вулиці Гімназичній, 36. Це — пам’ятка архітектури місцевого значення (охоронний номер 230102-Хр). Автор фото — Олександр Мальон.

Пивзавод Лаєра звели у другій половині XIX століття, облаштували німецьким обладнанням. Після 1921 року завод став занепадати. Зараз розташований на приватній території, не функціонує. Світлина зроблена 24 квітня 2021 року.

Друге місце

Друге місце у цій категорії посіла робота із видом на фабрику Шульца у селі Долинське (Кронсталь і Нойостервік) Запорізької області. Автор фото — Олександр Мальон. Світлина зроблена 16 жовтня 2021 року.

У книзі «Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього», згадується, що фабрику звели між 1880 та 1885 роками. На ній виробляли різне сільськогосподарське обладнання, зокрема віялки. 1893 року фабрика стала називатися «Д. Б. Шульц і Ербен», бо з ним почали працювати сини співвласника заводу Петера Копа, після того як Дітріх одружився із його вдовою. 1908 року добудували будинок контори, того ж року Дітріх помер і його син, Петер Д. Шульц, став керувати. Близько 1910 року додали другий поверх до південного крила. Орієнтовно тоді ж звели вежу на переході між корпусами. З 1914 року власником фабрики став Якоб Д. Шульц, молодший брат Петера. Пізніше фабрику націоналізували.

Опис із книги: «Будівлю зведено з темної цегли з гарною кладкою, великими напівкруглими вікнами, прикрашеними арочним орнаментом. Вікна двоповерхового крила втоплені в арці неправильної форми, а колір цегли та деталі орнаменту прекрасно гармонують між собою. Споруда збудована з тої ж цегли, що й інші сільські будівлі. Це наводить на думку, що використовували цеглу місцевого виробництва. Башта на переході між корпусами була пошкоджена під час Громадянської війни, але потім відбудована. Гребінь даху, який раніше йшов з півночі на південь, було змінено на східно-західний напрямок. Аттик будівлі контори втрачено, а бляшаний дах замінено на цементно-азбестовий». 

Станом на 1996 рік частина будівлі фабрики використовувалася для очистки насіння. Будівля немає офіційного охоронного статусу.

Третє місце

На третьому місці цієї категорії — дві роботи із Запорізької області. На них зображені млин Дубана у місті Токмак та склозавод Гергарда Валла у Пологах.

Світлина із зображенням млина Дубана (Якоба Валла) у місті Токмак зроблена 17 липня 2021 року. Автор — Сергій Оньков. Будівля розташована на території консервного заводу, не охороняється державою, хоча є пам’яткою архітектури німців-менонітів. Більше світлин пам’яток міста можна переглянути на блозі учасника за посиланням. Сам Токмак зараз тимчасово окупований російськими військами. Сергій написав, що взяв участь у спецномінації, бо мав «декілька фото німецької спадщини, але зображене на них відсутнє в офіційних списках».

Робота із зображенням склозаводу Гергарда Валла у місті Пологи Запорізька область зроблена 20 квітня 2019 року. Автор — Костянтин Антонець. Також у джерелах згадується як склозавод братів Сандомирських; склозавод Якоба Валла. Тепер — гімназія «Основа». Будівля не має охоронного статусу. Місто ж перебуває під окупацією російськими військами з 6 березня 2022 року.

Культові споруди

Перше місце

На першому місці у цій категорії — серія світлин авторства користувача(чки) Faina Zelenaya із зображенням собору Пресвятої Трійці у селищі Лиманське Одеської області. Світлини датуються 29 листопада 2020 року.

Собор Пресвятої Трійці — зруйнований католицький собор німецького поселення Кандель (нім. Kandel), пам’ятка архітектури місцевого значення. Зведений 1892 року із найпоширенішого у Північному Причорномор’ї вапняку, а не з цегли, як собор Успіння Пресвятої Богородиці у сусідньому Зельці. І Кандель, і Зельц тепер входять до селища  Лиманське. Влітку і восени 1919 року, одеські німці-колоністи організували повстання проти продрозкладки і мобілізації до Червоної Армії. Після вступу на південь України військ Добровольчої армії Денікіна, німці створили особливий колоністський батальйон, який значно послабив сили червоних. Після поразки спротиву, собор був закритий разом із собором Успіння Пресвятої Богородиці у Зельці. Але його сучасний стан значно гірший.

За радянських часів будівля використовувалася як зерносховище, але пізніше всередині відбулася сильна пожежа, яка його цілком знищила — дах провалився, залишилися лише стіни та колони. Собор використовується місцевим інтернатом як склад вугілля.

Друге місце

Світлина із зображенням німецької кірхи у селі Терсянка (Мирне Поле / Фейденфельд) Запорізької області посіла друге місце у категорії. Автор — Костянтин Антонець. Світлина датується 24 жовтня 2020 року.

Німецька кірха в Терсянці — зведена на гроші громади, а до складу комісії з будівництва входили місцевий пастор Фрідріх Гаман, староста Шнайдер, поміщик Мюллер та інші. Очолив комісію архітектор Туровець. 5 червня 1911 року відбулося урочисте відкриття церкви, яка діяла до осені 1934 року. Останній пастор був заарештований і розстріляний, німецькі сім’ї переселили до Казахстану. У приміщенні церкви влаштували кінотеатр, переобладнавши інтер’єр споруди під кінозал — звели сцену, облаштували фоє та підсобні кімнати. Зовні ж споруда має той же вигляд лютеранського храму. Потім тут був сільський будинок культури. Не охороняється як пам’ятка.

Третє місце

На третьому місці — робота із зображенням молитовного будинку менонітів у селі Миколай-Поле (Миколайфельд) Запорізької області. Автор — Олександр Мальон. Світлина датується 15 жовтня 2021 року.

Саме село засноване 1870 року німцями-колоністами. Збереглися відомості, що станом на 1886 у німецькій колонії Миколайфельд, центрі Миколайфельдської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало 199 осіб, налічувалось 33 дворових господарства, існували молитовний будинок менонітів, школа, колісний завод. Будівля не має офіційного статусу як пам’ятка. 

Інші будівлі

Перше місце

На першому місці у цій категорії — дві світлини. На першій зображено загальний вид на палацо-парковий ансамбль (садибу) у Шарівці Харківської області, на другій — інтер’єр палацу.

Світлина зроблена 16 травня 2021 року. Автор — Олександр Мальон. 

Палацо-парковий ансамбль у Шарівці — комплекс пам’яток архітектури національного значення. Садибою (палац, парк, господарчі будівлі тощо) володіли поміщики Ольховські, брати Гебенштрейтери з Німеччини, Кеніги. сам ансамбль садиби остаточно сформувався за її останніх власників — Леопольда Кеніга («цукровий король») та його сина Юлія упродовж 1881—1917 років. Площа садиби зросла до 70 га.

У 1923 році маєток перейшов у використання до радгоспу ім. Свердлова. З 1925 по 2010 роки на території комплексу розміщувався спеціалізований протитуберкульозний санаторій, який діяв до 2008 року. На початку 2009 року всі хворі були переведені з палацу до диспансеру в Зміївському районі. Планувалася реставрація, але бюджет не виділили. Перебуває на балансі комунального підприємства «Знахідка».

Композиційним центром парку є збудований на високому пагорбі двоповерховий замок-палац. Зовнішня будова та інтер’єри, стилізовані під готику, колись відзначались розкішшю і частково збереглися: кахлеві печі, настінний живопис і ажурне ліплення, темні дубові панелі, дерев’яні парадні сходи.

Цей палац належить до найстаріших пам’яток палацово-паркової архітектури України.

Світлина із інтер’єром палацу зроблена 30 квітня 2018 року. Автор — Бондар Володимир.

У палаці є 26 кімнат та три зали. У центральній частині палацу, що позначена двома вежами, містяться велика вітальня, кабінет та оздоблений дубом зал-бібліотека, колишня більярдна (на першому поверсі), парадні сходи, великий бальний зал, а також частина житлових кімнат (на другому поверсі). Саме центральна частина палацу зберегла своє вражальне красиве оздоблення. Розписи стін, художні плафони на стелях, каміни з білого та рожевого мармуру, печі, оздоблені кахлем художньої роботи, дерев’яне різьблення, що збереглося як на парадних сходах, так і в бібліотеці, що за часів барона Кеніга була більярдною.

Більше про автора фото можна прочитати в інтерв’ю.

Друге місце

Робота із зображенням брами Заборовського у Києві посіла друге місце у цій категорії. Автор світлини — Ігор Винниченко. Світлина зроблена 30 липня 2012 року.

Брама входить до комплексу ансамблю Софії Київської — комплексу пам’яток містобудування, архітектури та історії національного рівня, а також пам’ятки ЮНЕСКО. Брама Заборовського — це західний (з боку Золотих воріт) парадний в’їзд до резиденції київських митрополитів. Один із найяскравіших зразків українського бароко. Споруджена 1746 року під час масштабних реставраційно-будівельних робіт на території Софії Київської — ймовірно, архітектором північно-німецького походження Йоганом-Ґоттфрідом Шеделем. Замовник — київський митрополит Рафаїл Заборовський, знавець та любитель мистецтва, іменем якого і названо пам’ятку. З 2007 до 2009 року за спеціальним дозволом ЮНЕСКО тривало відтворення споруди у первісному вигляді — для забезпечення її архітектурної цілісності.

Третє місце

На третьому місці — серія робіт Олександра Мальона із зображенням німецької школи у селі Миколай-Поле (Миколайфельд) Запорізької області.

У цьому приміщенні була сільськогосподарська школа, пізніше, після колективізації — колгоспна школа. Тепер у будівлі діє загальноосвітня школа. Будівля не охороняється як пам’ятка.

Зруйновані війною

Перше місце

На першому місці — фото із зображенням ще цілої лютеранської кірхи святих апостолів Петра і Павла у селі Зміївка (Клостендорф (Костирка), Шлянгендорф (Зміївка) та Мільгаузендорф) Херсонської області. Автор світлини — Сергій Оньков. Знімок зроблено 28 липня 2020 року.

Вид на лютеранську кірху після російських обстрілів 5 січня 2024 року. Зміївка, Херсонська область
Фото: © National Police of Ukraine, CC BY 4.0

Друге місце

Друге місце у цій категорії посіла світлина із зображенням садиби Генріха Янцена на вулиці Шевченка в місті Оріхів Запорізької області. Автор фото — Костянтин Антонець. Фото зроблене 7 січня 2020 року.

Садиба Генріха Янцена — особняк, який презентує архітектуру кінця XIX століття, в якому розмістилася міська рада Оріхова. Двоповерхова цегляна будівля привертає увагу витонченим декором, у якому вміло поєднані різні архітектурні елементи.

Генріх Янцен був одним із німців-менонітів, що переселилися в південноукраїнські землі. Представники цієї родини побудували в містечку паровий млин, лікарню, школу для дітей менонітів, брали участь у зведенні торгових лавок і кінотеатру. Сам же Генріх Янцен був першим мером міста та 25 років беззмінно обирався на посаду міського голови Оріхова (з 1874 по 1899 роки). Будівля не захищається як пам’ятка. 

21 травня 2022 року будинок був пошкоджений російським артилерійським обстрілом Оріхова. Частково обвалилися стіни другого поверху та дах, знищено вхідні двері, посічено уламками стіни.

Вид на садибу. Оріхів, Запорізька область
Фото: © Zoda.gov.ua, CC BY 4.0

Третє місце

На третьому місці — візитна картка міста Гуляйполе Запорізької області — млин Шредера «Надія», побудований ще 1894 року. Автор фото — Сергій Оньков. Світлина зроблена 18 липня 2021 року.

Проєкт парового млину «Надія» виконала проєктна та будівельна контора підприємця Антона Ерлангера. З 1894 року млин належав купцю Самсону Саксаганському, з 1908 року — меноніту Давіду Шредеру, з 1915 року його власником стало товариства «Кємах». У 1912 році будівлю реконструювали, в якій відкрили центральну електростанцію. За радянських часів та до російського вторгнення в Україну споруду використовували за призначенням як млин. 

Будівля дійшла до цього часу без суттєвих змін — пережила часи Української революції 1917—1921 років, Другу світову війну, проте суттєво пошкоджена від російських окупантів. Була пошкоджена 22 червня 2022 року внаслідок обстрілу російськими окупантами. 

17 лютого 2024 року, вночі, в Гуляйполі від російського удару була зруйнована. Перші світлини зруйнованого млина опублікував історик Сергій Звілінський у групі «Гуляйпільські старожитності».

Млин після обстрілу 17 лютого 2024 року. Гуляйполе, Запорізька область
Фото: © Сергій Звілінський, «Гуляйпільські старожитності», CC BY-SA 4.0

Щоб використати отримані матеріали, зокрема фото, плануємо провести місячник написання та поліпшення статей у Вікіпедії, присвячений історико-культурній спадщині етнічних німців України. Захід пройде за підтримки Ради німців України.

Усі відзначені світлини у спецномінації можна переглянути за посиланням.