Інтерв’ю з науковим співробітником Nordost-Institut у Люнебурзі, доктором Дмитром Мєшковим

Мене звати Дмитро Мєшков. Я працюю науковим співробітником у Nordost-Institut (Інститут історії та культури німців у Північно-Східній Європі) в Люнебурзі. Це афілійований інститут при Гамбурзькому університеті, і основні напрями наших досліджень пов’язані з історією та культурою німців у Північно-Східній Європі.

Тобто ми вивчаємо історію та культуру німців у колишніх східних регіонах - на території сучасної Польщі, у країнах Балтії, а також у колишній Російській імперії, Радянському Союзі та пострадянських державах, зокрема в Україні, Молдові, країнах Закавказзя, а також у Росії.

Наша діяльність фінансується за рахунок коштів федерального бюджету, а наше завдання передбачає вивчення минулого й сучасного становища німців у суспільствах цих країн, де кількість національних меншин є значною. За законом ми маємо опікуватися архівними фондами, музейними колекціями та видавничою діяльністю у межах наших дослідницьких напрямів. І саме з цього мандату, наданого німецьким законодавством, випливає цілком обґрунтований інтерес до збереження та догляду за німецькою культурною спадщиною в країнах Східної Європи.

Після початку повномасштабної агресії Російської Федерації проти України у лютому 2022 року ми, звісно, одразу замислилися над тим, що можемо зробити для підтримки, збереження та захисту архівної спадщини, а також музейних колекцій, будівельних та архітектурних пам’яток в Україні, які пов’язані з історією німців, але не лише з нею, а загалом із цією історичною спадщиною.

Ми дуже раді, що у 2022–2023 роках змогли реалізувати низку ініціатив у цьому напрямі. Нам вдалося започаткувати кілька проєктів спільно з нашими колегами, з якими нас пов’язує багаторічна співпраця в Україні, зокрема з Державною архівною службою України в Києві, а також з архівом СПУ, з яким ми вже підготували багато цінних наукових видань і томів архівних документів та плануємо продовжувати цю роботу надалі. Крім того, ми розпочали програми співпраці з місцевими архівами, наприклад обласними архівами у Дніпрі та Харкові. Ці програми були спрямовані на збереження архівних фондів, особливо тих, що розташовані поблизу лінії фронту: йдеться про реалізацію проєктів з оцифрування, а також про постачання та встановлення необхідного протипожежного обладнання та іншого оснащення, аби фонди, які зазнають ризиків в умовах війни, залишалися максимально захищеними.

Ми, безумовно, зацікавлені й надалі продовжувати цю роботу, розпочату у 2022–2023 роках разом з українськими партнерами. Саме цьому були присвячені й наші детальні розмови з головою Ради німців України Володимиром Лейсле під час його перебування тут, у Люнебурзі, - про те, що саме ми можемо й маємо робити в цьому напрямі. Ми чітко усвідомлюємо, що ця діяльність повинна й надалі розвиватися на системному рівні, за підтримки німецьких партнерів, а також за участі фахівців на місцях, які найкраще обізнані з архівними фондами та музейними колекціями, добре знають локальні умови й реалії воєнного часу та можуть підказати, які саме заходи й проєкти із захисту культурної спадщини є найнеобхіднішими і потребують якнайшвидшого започаткування та реалізації.

Історія та культура чорноморських німців є одним із центральних напрямів наших досліджень, якими ми займаємося ще від часу відновлення, або, точніше, повторного заснування Північно-Східного інституту тут, у Люнебурзі, 25 років тому. Це була одна з найчисленніших груп німецького населення на теренах Російської імперії, а також в Україні. Поряд із волинськими німцями, німці Північного Причорномор’я становили найбільшу групу. Саме з цієї причини культурна спадщина чорноморських німців, безумовно, має надзвичайно велике значення і для наших наукових досліджень.

Тому ми вважаємо надзвичайно важливим, що цей проєкт було ініційовано та реалізовано Радою німців України. Особливо в умовах війни, коли ми щодня бачимо й усвідомлюємо, що численні культурні цінності безповоротно знищуються або втрачаються, реалізація проєктів із збереження, оцифрування та документування минулого німців Південної України набуває ще більшої ваги. Ми, безумовно, охоче підтримуємо наших партнерів в Україні в цьому починанні, адже йдеться і про виконання нашого власного дослідницького мандату. Ми надаємо всю можливу експертну підтримку та ділимося своїми знаннями про історію й минуле, а також нашим досвідом і фаховою компетенцією у сфері архівних фондів, архівної спадщини та музейних зібрань, а також щодо поселень і систем розселення, що може бути корисним у реалізації цих проєктів.

Для молодих і початківців-дослідників, які хотіли б займатися історією або проблематикою захисту культурної спадщини, що перебуває під загрозою через війну, я хотів би висловити кілька рекомендацій. По-перше, на жаль, історія й минуле переконливо свідчать про те, що культурні цінності часто стають об’єктом нападів і воєнних дій. Так було під час Другої світової війни, коли українську культурну спадщину в різний спосіб знищували, вивозили, викрадали й грабували. Схожа ситуація спостерігається і нині, у російсько-українській війні, коли Російська Федерація поставила собі за мету стерти пам’ять та історичну свідомість - незалежно від того, чи йдеться про окрему етнічну групу, зокрема німців або інших національних меншин, чи, тим більше, про історію та минуле українського народу загалом.

Саме тому я хотів би порекомендувати розглядати ці проблеми захисту культурної спадщини в умовах війни в ширшому контексті. Це, на мою думку, зробить злочинний характер таких нападів і способів ведення війни ще більш виразним, а також допоможе сформулювати й запровадити заходи, що здатні гарантувати цей захист або, принаймні, зробити його максимально ефективним.